Bogatyr.com.ua / Василь Вірастюк знявся в рекламі пива
   Гість
Ім'я

Пароль

Запам'ятати мене



Реєстрація
Забули пароль?

   Веб-конференція
Конференція
Список запитань

   Опитування
Яка команда стане найсильнішою на Чемпіонаті світу в Криму?

Австрія
Великобританія
Ісландія
Литва
Німеччина
Росія
США
Україна



   Статистика

   Зараз на сайті
Гостей: 1
На сайті немає зареєстрованих користувачів

Користувачів (всього): 65480
Новачок: MarkHRovon

   RSS-лента
RSS лента

   Каталоги
Украина онлайн

 
   Василь Вірастюк знявся в рекламі пива

Василь Вірастюк знявся в рекламі пива

(У червні він поїде з сином до Туреччини)

У заміському ресторані ”Розгуляєво” показали рекламу пива ”Арсенал”, у якій знявся богатир Василь Вірастюк, 34 роки.

Гостей пригощають огірками, помідорами, петрушкою й бананами. Біля вікна 10 ящиків пива. Гості перепитують одне одного, чи наливатимуть.

— Обязательно всех угостим, — запевняє Антон Щоткін, який представляє цю марку напою в Україні. — Только подождем Василия.

Над столом вмикають великий екран. Показують півхвилинний ролик — Вірастюк тримає на плечах півтораметровий міст, яким проїздить ”газелька”. Потім витирає піт із чола й підносить до губ пляшку пива.

Щоткін каже, що кліп знімали в Київській області на під’їзді до Обухова. Для цього обухівські майстри побудували міст. Зробили 15 дублів. Потім споруду розібрали.

— Вірастюк стояв по коліна в холодній воді, бо зйомки проходили на початку травня. На ньому були низькі гумові чоботи, а ноги йому обмотали скотчем, — розповідає Антон.

Крученими сходами піднімається Василь Вірастюк. Поправляє комір червоної футболки. Каже, зніматися було нескладно, лише ноги змерзли.

— Виходьте троє чоловіків, — наказує. — Тут є мужики? — грізно зводить брови.

До нього підходять Сергій, Андрій, Вадим. Василь ставить три ящики один на один. Несе їх на витягнутих руках на середину зали.

— Беріть по ящику, піднімайте на рівень плечей і тримайте, — наказує чоловікам. А сам відходить убік, скептично дивиться на хлопців:

— Середульший, підніми ящик вище, не махлюй, — командує богатир.

Андрій та Сергій опускають ящики одночасно.

— Відпускай, ти виграв три ящики пива, — добродушно каже Вірастюк третьому, Вадимові.

— Не можу, бо розіб’ю, — кричить той.

Вірастюк забирає в нього ящик і ставить на підлогу. Обпирається руками об стіл, ледь не перекидає його. Відходить, запитує офіцантку, що йому їсти.

— Помідорчики, огурчики, петрушку, — каже дівчина.

— А де м’ясо, сало, риба? — цікавиться спортсмен.

Щоткін просить офіціантку принести тарілку з сьомгою. Дівчина зникає.

— Я щовечора ходжу до ”Фуршету” біля свого будинку, — розповідає Вірастюк. — У кожної продавщиці є мій автограф. Вони напам’ять вивчили, що я беру. Наперед роблять для мене нарізку.

Згадує, як колись його хотіли обважити.

— Молода продавщиця замість 400 грамів сиру дала 380. Я їй сказав: ”Ти чого це з Вірастюком жартуєш”. Вона вже на 50 грамів більше дала.

Офіціантка приносить тарілку з рибою. Василь бере кілька шматочків, жує. Нарікає, що спекотно.

— Погано переношу жару не біля моря. На початку червня хочу поїхати до Туреччини. Мені треба туди, де пісок, а не галька, бо по камінню боляче ходити.

— Поїдь до Анталії, — радить Щоткін. Він несе Василеві тарілку з ковбасою. — Там гарні дівчата.

— Я їду з сином Адамом, — зауважує Вірастюк.

Піднімає праву руку зі сріблястим браслетом на зап’ястку.

— Син подарував на день народження. Як і я, любить тягати на собі усілякі ланцюги та браслети. Ми з ним, коли їдемо до Івано-Франківська, заходимо в магазин ”Лавка”, неподалік залізничного вокзалу. Купуємо щось металеве на руку або на шию.

Каже, що син тренується з ним.

— Встаємо о 6-й ранку і йдемо на стадіон біля будинку. Уранці там немає цікавих. Бігаємо, віджимаємося від землі, підтягуємося на турніку, син стрибає на скакалці.

У Вірастюка дзвонить мобільник.

— Усе гаразд? Гроші віддали? — кричить він у слухавку.

— Товариш зламав ”нісан”, — пояснює. — На другий день після того, як купив. 270 кілометрів на Бориспільській трасі вжарив, — ляскає себе по лобі. — От мотор і полетів. Йому гроші повертати не хотіли. Товариш пригрозив, що приведе мене, — викочує груди колесом.

Тарілки біля Вірастюка пустіють. Він переходить на інший кінець столу. Підходить адміністратор ”Розгуляєво”, худий і високий. Запитує Василя:

— Як ти так накачався?

— Що значить — накачався? — підвищує голос Вірастюк.

Адміністратор злякано сторониться.

— Я що, по-твоєму, качок? Я спортсмен. А ти, видно, думав, що я взяв насоса і пш-пш, — нахиляється вперед, то піднімаючи, то опускаючи руки.

— Ні, я так не думав, — запевняє хлопець. — Я просто хотів порадитися.

— Спершу треба гарно їсти, — Вірастюк плескає адміністратора по плечу. — Принеси-но мені ще тарілку з ковбасою.

Газета по-українськи
№376 (30.05.2007) - розділ "ЛЮДИ"
Марина ВАРИЧ

 


  © 2002-2008 Bogatyr.com.ua
  Створення сайту: студія креативного дизайну «Арт Депо»